У миргородському видавництві нещодавно вийшла друком чергова книга відомого краєзнавця, дослідниці давнини, заступника директора з наукової роботи Миргородського краєзнавчого музею Людмили Олександрівни Розсохи – ґрунтовна праця із дослідження досі не відомої сторінки історії нашого краю під назвою «Сорочинський Святомихайлівський монастир».

Плин історії… Він, як стрімкий потужний потік, іноді не залишає каменя на камені там, де колись височіли величні будівлі, гомоніли люди, вирувало життя. Пустка, рівне місце, де немає навіть фундаментів… Та залишається дещо міцніше за камінь – людська пам’ять, слово, легенда, яка переживає дійсні події іноді і не на одне сторіччя.

По нашій пам’яті добряче пройшовся не лише час, але й ціла низка несприятливих подій, однак не все стерлося дощенту.

Загадковий монастир, оповитий легендами, надійно зберігає свої таємниці. Та тепер завіса таїни піднялася, і кожен може зазирнути за неї – у той далекий 1670 рік, коли монастир був заснований з ініціативи Павла Охрімовича Апостола, батька майбутнього гетьмана Данила Апостола.

Книга Л.Розсохи виразно окреслює роль полковницького роду Апостолів у діяльності монастиря.

Та крім цього, у книзі є ще чимало цікавих моментів.

У фондах архівних і музейних установ України авторці вдалося розшукати імена невідомих досі релігійних діячів Миргородщини XVIІІ століття – ігуменів Сорочинського монастиря Н.Тополі, І.Язборовського, І.Тонконога, І.Гіновського, Д.Галяховського, Й.Ґершуна.

Також праця висвітлює роль монастиря в історії миргородського козацтва, про господарську діяльність сорочинської обителі, розповідає про долю монастирських цінностей після ліквідації монастиря за часів Катерини ІІ (1786 рік).

Окремий розділ книги присвячується легендам про Сорочинський монастир, що дійшли до нас у спогадах старожилів, передані з покоління в покоління і дбайливо зібрані авторкою. Таким чином, на руїнах пам’яті прокльовується паросток зацікавлення, небайдужості.

Праця порушує питання про гідне вшанування цього історичного місця. У жовтні 2005 року силами Районового козацького товариства «Миргородський полк Українського козацтва» там був встановлений пам’ятний хрест – щоб була шана поміж людьми, більшість з яких не підозрює, які згадки зберігає та земля, яку вони щодня топчуть.

Ось так із нестримного потоку часу іноді виринає забутий обрис минулого, давня легенда, готова знову пірнути на дно, але, підхоплена дбайливими небайдужими руками, так і лишається на поверхні, відкриваючи нам одвічну таїну людського існування.

Маргарита ОЛІЙНИК-ЛОКАЙ.